Екологічні закони

Україна є учасницею понад 30 міжнародних природоохоронних конвенцій глобального та регіонального значення. Головні засади державної екологічної політики отримали подальший розвиток у комплексно-програмному документі "Основні напрями державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", схваленому Верховною Радою України 5 березня 1998 р. Цим документом у якості найголовніших пріоритетів визначені наступні напрями природоохоронної діяльності в Україні:

ў гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на ЧАЕС;

ў поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості

питної води;

ў стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

ў будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

ў запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;

ў формування збалансованої системи природокористування та

адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

ў збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.

Згаданою постановою визначені також основні завдання, виконання яких має сприяти втіленню у життя зазначених вище пріоритетів, а також конкретні заходи на рівні окремих елементів довкілля, галузей економіки та в економіко-правовій сфері.

За час, що минув, окремі напрями охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів були додатково врегульовані відповідними законами України.

Серед останніх з них - "Про курорти", "Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання", "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки", "Про Загальнодержавну програму поводження з

токсичними відходами" та ін. Водночас актуальність зазначених вище пріоритетів залишається високою, що окремо знайшло своє відображення у Посланні Президента України до Верховної Ради України від 22 лютого 2000 р. Незважаючи однак на досить кваліфіковане за технологічною суттю та змістом визначення згаданих напрямів, завдань і окремих заходів у галузі формування екологічно безпечного середовища,

необхідно наголосити, що їх розробка недостатньо або зовсім не враховувала специфіки сучасних ринкових суспільних відносин.

Такі напрями як екологізація виробництва, будівництво нових очисних споруд, а тим більше застосування прогресивних енерго- і ресурсозберігаючих технологій були б цілком доречними років 15 тому - за умов планово-директивної економіки. Сьогодні ці

пріоритети є скоріше закликами. Процеси роздержавлення власності спричинили і переорієнтацію системи управління від застосування адміністративно-перерозподільчих до суто економічних механізмів і важелів. За таких умов загальнодержавні програми вже не можуть бути основою екологічної політики.

Екологічна політика

Однією чи з не найголовн

работа не полностью