|
Питання розміщення виробництва спочатку розглядалися переважно в площині ви-бору оптимального варіанта розташування окремого підприємства.
У своїх наукових працях А. Вебер та І. Тюнен як засновники теорії розміщення ви-робництва довели, що характер розміщення підприємства суттєво впливає на рівень його прибутковості; окреме підприємство можна розташувати таким чином, щоб одержувати найбільший прибуток. У "теорії штандорту" А. Вебер доводив, що виробництво розміщу-ється за принципом найменших витрат, а розміщення промисловості підпорядковується дії певних "орієнтацій", серед яких він виділив транспортний фактор, наявність робочої сили та агломерацій. У так званій "хорологічній концепції" А. Гетнера відображено при-чинний взаємозв'язок між окремими економічними явищами та особливостями територій.
Суттєво вплинули на становлення методологічних основ науки про розміщення продуктивних сил висновки, зроблені в наукових працях німецького професора А. Льоша. Основні ідеї його теорії такі: наявність ринку збуту виступає головним чинником розмі-щення підприємств; максимізація прибутку є основним оцінним критерієм доцільності розміщення виробництва; інтереси всього господарства країни повинні враховуватися при розміщенні будь-якого об'єкта; теорія відіграє обмежену роль при вирішенні практичних питань щодо вибору місця розташування окремих підприємств і навіть великих міст.
Вагомий внесок у розробку методологічних основ науки про розміщення продук-тивних сил, і зокрема науки про регіон, зробив вчений У.Ізард. Його концептуальні розро-бки грунтувалися на положеннях теорії ринкової економіки. В дослідженні "Методи регі-онального аналізу. Вступ до регіонознавства" проводиться думка про взаємодію політич-них, соціальних і економічних сил, яка повинна враховуватися у процесі аналізу розвитку регіонів. При цьому населення розглядається як головне регіоноутворююче ядро, яке зу-мовлює всі інші параметри економічного і соціального розвитку. Цей методологічний під-хід дозволяв зосередити проблеми людського розвитку в центрі регіональної економічної системи.
Значного поширення в країнах з ринковою економікою набула теорія "географіч-ного детермінізму", яка розглядає географічне середовище як визначальний чинник роз-міщення і розвитку промисловості будь-якого району чи країни в цілому. Однією з її течій є "вульгарний географізм", який розглядає природні сили як такі, що визначають напрями суспільного розвитку. За своїми ідеями до цього вчення наближений "енвайронменталізм" - наукова течія, що виникла у США. її представники вважають, що міжнародний поділ праці визначається переважно відмінностями у природному середовищі. Поряд з названи-ми досить поширеною є теорія "кліматичних оптимумів", за якою сприятливі умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі.
Необхідно відмітити, що із запровадженням досягнень науково-технічного прогре-су в господарську практику стає очевидною обмеженість певних положень "географічного детермінізму", оскільки істотно знижується залежність розміщення окремих галузей чи виробництв від природних умов і ресурсів. Разом з тим всебічна і об'єктивна оцінка при-родно-географічного та природно-ресурсного фактора конче необхідна для прийняття об-грунтованих рішень щодо розміщення продуктивних сил.
|
На уровень вверх
Купить