1. Територіальні форми РПС 2

2. Галузева структура виробничого потенціалу та основні напрямки її вдосконалення. 3

3. Агропромисловий комплекс України: поняття, структура. 7

4. Етапи та механізми реалізації державної регіональної економічної політики. 8

Використана література: 12

Існують дві основні форми політико-територіального пристрою: унітарна і федеративна.

Головне розходження між обома формами полягає в тім, що при унітарній формі територія держави складається з політико-адміністративних або адміністративних одиниць, тоді як при федеративній формі вищі територіальні одиниці являють собою утворення або навіть держави - суб'єкти федерації. Слово "штат", що входить в офіційну назву ряду федеративних держав і яки мають статус суб'єкта федерації (США, Мексики, Бразилії й ін.) означає, не що інше, як "держава". Відповідно для федеративної форми характерно конституційно встановлене розмежування компетенції між федерацією в цілому і її суб'єктах, існування і границі яких звичайно гарантовані конституцією, тоді як в унітарній державі компетенція територіальних одиниць, як і нерідко саме їхнє існування і границі, установлюються поточними актами центральної влади. Можна сказати, що суб'єкти федерації завжди мають державну автономію.

Цей критерій допомагає й у випадках, коли розходження між унітаризмом і федералізмом у конкретній державі досить малий, як, наприклад, у федеративних Венесуелі або Канаді, де штати, не мають конституцій, а також в унітарних Іспанії або Італії, де вищі територіальні одиниці також мають державну автономію. Унітаризм територіального пристрою обох останніх країн підтверджується ще і тим, що статути (статути) відповідно автономних співтовариств Іспанії й областей Італії затверджуються актами центрального парламенту, тоді як у федераціях їхні суб'єкти самі приймають свої конституції або рівнозначні їм акти.

Існує розходження між федерацією і конфедерацією. У принципі воно полягає в тім, що федерація - це форма територіального пристрою держави, а конфедерація - форма міждержавного союзу, тобто об'єднання незалежних держав. Але виявити це розходження практично теж не завжди просте. Наприклад, офіційна французька й італійська назва швейцарської держави - Швейцарська Конфедерація, але ця назва, що прийшла з історії, не відбиває дійсності, а саме того факту, що Швейцарія по змісту її Конституції являє собою федеративну державу. Конфедерація, як і федерація, може мати загальні органи типу парламенту, уряду, верховного суду, однак юридична специфіка полягає в тім, що на відміну від актів федеральних органів влади акти органів конфедерації, у всякому разі, акти законодавчої і виконавчої влади, не діють безпосередньо на територіях держав - суб'єктів конфедерації, а мають потребу в підтвердженні (ратифікації) їх відповідними органами, що можуть їх і нуліфікувати, тобто відхилити. Утім, досвід західноєвропейської інтеграції показує умовність даного критерію.

1. Бугай С., Лендьел М., Кіш Є., Ілько І., Ткачук А., Варцаба А., Зелюк В. Агентства регіонального розвитку в Україні. Становлення та перспективи. - К. Міленіум. 2002, с. 302.

2. Регіональна політика в країнах Європи. Уроки для України. За ред. С. Максименка. - К. Логос. 2000, с.72.

Примечаний нет.