|
Сучасний пафос критики рацiоналiзму, системностi, скорiше за все полягає у спробi спрощення уявлення про філософію як науку, та визначає процес пiзнання.
Учення, що мова становить систему знакiв, а кожна одиниця системи одночасно визначає iншi елементи i визначається ними, спирається на тезу, що "все в мовi - вiдношення" (де Соссюра). Саме ця теза була покладена в основу структурної лiнгвiстики, яка поширила методи розробленi конвенцiоналiстами для створення природничонаукових теорiй у сферу гуманiтарних наук. Дослiдницькi методи структурної лiнгвiстики вплинули на розвиток дослiджень у лiтературознавствi, мистецтвознавстi, етнологiї, iсторiї, психологiї, соцiологiї. Конвенцiоналiстське вирiшення ряду проблем гуманiтарного пiзнання використовується i в межах постмодернiстських учень. Наприклад у вiдомiй постмодернiстськiй версiї неопрагматизму Рiчарда Рортi, який пропонує радикальну концепцiю "деструктивного" заперечення всiєї попередньої фiлософiї з її метафiзичними претензiями на рацiональне осягнення свiту, пiзнання iстини. Критика "епiстемологiчно зцентрованої фiлософiї" з її принципами, методами i поняттями визнає в якостi важливого компонента герменевтику, визначенiсть змiсту понять та iнтерпретативних схем довiльно обраною термiнологiєю.
У супереч поширеним версiям тлумачення конвенцiоналiзму, слiд зазначити, що ця методологiя, подiляючи знання на емпiричне i теоретичне вирiзняє їх лише як неспiвмiрнi стосовно засобiв їх здобування. Стосовно емпiричних даних за головну ознаку науковостi визнається досягнення об'єктивностi. А стосовно теоретичних положень - науковiсть визначається тiльки згодою розуму з самим собою (логiчна несуперечливiсть). Для зручностi поняття "система наукових знань" конвенцiоналiсти замiнюють термiном "класифiкуюча система", чим пiдкреслюють можливiсть довiльностi при її утвореннi.
Методологiчнi принципи розробленi в межах фiлософiї науки постструктуралiзм пропонує розглядати в якостi загально-свiтоглядних. Як вiдомо постструктуралiзм (М.Фуко) запровадив iдею замiни концепцiї мови як менталiзованої знакової системи в гуманiтарному знаннi на концепцiю гуманiтарного дискурсу. Використовуючи iдею автора "функцiї певного дискурсу", яка в iнтерпритацiї Ролана Барта отримала назву "ампутацiя iндивiда", ми отримуємо заперечення самодостатностi герменевтивного аналiзу системи знакiв. Наприклад, деконструктивiзм Жака Деррiди наголошує на антиприсутностi суб'єкта у текстах, оскiльки їх можна iнтуїцiоналiзовано переосмислити, дописати, переписати, розписати, описати, що передбачає читання текстiв, як безсуб'єктного наочного iснування.
Філософська концепція буття субстанції
Обгрунтування методології наукового пізнання філософи Нового часу шукають у загальнофілософських (метафізичних) засадах осмислення буття. На цій основі розробляється ще одна важлива проблема, фундаментальна категорія філософії Нового часу - субстанція як сутність буття. Якщо Б.Паскаль, обґрунтовуючи засадні принципи своєї методології пізнання, звертається до світоглядного осмислення людського буття, то переважна більшість його сучасників ці принципи шукають у сутності буття взагалі, зафіксованій у категорії субстанції. Субстанція - це істинне, суттєве, самодостатнє, самопричинне буття, яке породжує всю багатоманітність світу. Субстанцію як Єдине, яка розумілась в епоху Відродження органічною і гармонійною єдністю духовного і природного, філософи Нового часу намагаються переосмислити та конкретизувати через призму нових досягнень наукового пізнання.
Одним з перших таку спробу зробив Р.Декарт, роз'єднавши Єдине на дві самостійні субстанції: природу, матерію, способом буття якої є механічний рух, а атрибутом - протяжність та мислення. Для Декарта природа - це величезний механізм, вся якісна багатоманітність якого зведена ним до кількісно визначених механічних відношень, а всі закономірності - до законів механіки. Друга самостійна субстанція - особлива, духовна - мислення. Декарт вважає, що матерія мислити не може, а між тим, мислення існує без сумніву і з самоочевидністю, отже, має існувати і відповідна субстанція. В підході до проблеми субстанції філософія Декарта має дуалістичний характер, складається з матеріалістичної фізики як вчення про матеріальну протяжну субстанцію та ідеалістичної психології як вчення про духовну мислячу субстанцію. Зв'язуючою ланкою між цими двома незалежними самостійними субстанціями є
|
|
природу.
" Учення про буття зводиться до обгрунтування поняття "об'єктивне джерело" парадоксiв, суперечностей, проблем, задач, питань.
" Теорiя вiдображення - до поняття "модельна репрезентацiя".
" Учення про iстину - до проблеми доведення та розумiння.
" Теорiя пiзнання - до вчення про метод.
" Учення про мислення - до теорiї досвiду.
" Заперечується тотожнiсть мислення та буття. Мислення це процес, що пов'язаний з мовою. Думка пiдкоряється не тiльки епiстемологiчним, а й методичним законам семантики та синтаксису, якi не визначальнi для процесiв природи.
" У своємо фундаментi фiлософiя може бути зцентрованою не тiльки теорiєю пiзнання, а й методологiєю.
" Дослiдженя когнiтивних властивостей суб'єкта науки, перш за все, слугує пiдставою розробки методологiї, яка враховує особливостi "органiзацiї" суб'єкта пiзнання.
" Наукове знання не може мати унiверсально-абсолютного значення, бо залежить вiд органiзацiї суб'єкта пiзнання та його положення.
" Iснування зовнiшнього свiту розглядається як пiдстава для його пiзнання. Мiж методами
|
На уровень вверх
Купить