Термін "Відродження" на початку означав факт відновлення в культурі видатних досягнень античної цивілізації, втрачених у епоху Середньовіччя. Згодом це поняття починає використовуватися на позначення усього комплексу змін, які відбувалися у Європі. Серед цих змін - формування національної державності, криза римо-католицької церкви, формування гуманістичної системи цінностей. Ця епоха припадає на середину XIV - початок XVII ст. ст. і характеризується постановкою у центр уваги людини з її потребами та поглядами. Підставою для цього були економічні, духовні та інші чинники, зокрема, зростання авторитету науки, падіння впливу церкви, Реформація, крах схоластичної системи, поширення раціоналізму.
Для епохи Відродження характерний гуманізм, визнання унікальності кожного індивіда, заклик до автономії особистості. Мислителі Відродження вважали, що доля людини визначається не її знатним походженням, конфесійним статусом, а виключно її активністю, доблестю, благородством. Головними чеснотами особи стають громадянський обов'язок, безкорисливе служіння загальній справі. Ідеалом вважалася держава з республіканським устроєм, яка опиралася на принцип рівності та справедливості, гарантією яких мало бути прийняття й дотримання законів, зміст яких гармоніював із єством людини.
|
1. Альтер П. Націоналізм: проблема визначення: Пер. з нім. // Націоналізм. Антологія. - К.: Смолоскип, 2000.
2. Видач Ф. Політологія - Київ 2000 р.
3. Каменка Ю. Політичний націоналізм: еволюція ідеї: Пер. з англ. // Націоналізм. Антологія. - К.: Смолоскип, 2000.
4. Ліндсей Д. Коротка історія культури. - К., 1995.
5. Макиавелли Н. Избранное. - М., 1999.
|