|
Проблема розробки теоретико-методологічних засад і прикладних аспектів формування в умовах ринкової економіки рентної політики належить не лише до надто складних, багатоаспектних та міжгалузевих проблем, а й до недостатньо досліджених. За роки здійснення у нашій державі соціально-економічних перетворень і ринкових реформ рентна проблематика продовжує залишатися поза увагою вчених та економістів-теоретиків, незважаючи на її актуальність.
Сільське господарство - найдавніша галузь людської діяльності. Протягом своєї історії люди завжди займалися вирощуванням рослин та тварин для забезпечення значної частини своїх потреб. Не втратило воно своєї значущості і за сучасних умов. Значна частина споживчих товарів навіть у розвинутих країнах пов'язана із результатами сільськогосподарського виробництва. В Україні на початок XXI ст. у сільському господарстві створюється понад 1/5 виробленої усією економікою продукції, та понад 1/4 валової доданої вартості. Прямо чи опосередковано воно виробляє продукцію, що є основою 75% фонду споживання країни.
Актуальність вибраної теми полягає в тому, що проблемам рентних відносин в Україні останнім часом приділяється все більше уваги. Це обумовлено усвідомленням ролі і значення рентних відносин щодо природних ресурсів на рівні вищих органів законодавчої та виконавчої влади. Рентні платежі як одне з вагомих джерел формування державного бюджету, виражають собою результат процесу вилучення надлишкового доходу користувачів природних ресурсів внаслідок використання останніх.
Динаміка надходжень рентної плати засвідчує той факт, що рента стає важливим інструментом державної бюджетно-податкової політики. В зв'язку з цим необхідно об'єктивно оцінити перспективи подальшого зростання надходжень від рентної плати з урахуванням структурних змін, які відбуваються в економіці країни.
Якщо суб'єктом відносин землекористування є земельний власник, то і вироблений продукт, і дохід від його продажу належить тільки йому. Проте якщо земля використовується на правах оренди, то між земельним власником і орендарем як суб'єктом господарювання на чужій землі виникають орендні відносини [1, 12-14].
Земельна рента - специфічна економічна форма реалізації земельної власності, дохід, який присвоює власник землі, здавши її в оренду. Така форма доходу не залежить від того, на які потреби використовується земля (вирощування сільгосппродуктів, будівництво, видобуток корисних копалин та ін.). Сплачується земельна рента протягом усього строку, обумовленого угодою про здачу ділянки землі в оренду.
Одним із пріоритетів діяльності Міністерства економіки України на даний час є формування й удосконалення рентної політики [2, 11-13].
Важливим чинником орендних відносин є орендна плата, яка охоплює відсоток на основний капітал, укладений у землю землевласником чи попереднім орендарем, а також земельну ренту. У тлумаченні її представники різних наукових напрямів, течій, шкіл далекі від одностайності. Наприклад, у неокласичній концепції поняття "орендна плата" і "рента" вживаються нерідко як синоніми, а принцип визначення орендної плати трактується як рівноважна ціна певних факторів виробництва.
Величина ренти й величина орендної плати не завжди однакові. Тотожні вони тоді, коли в орендовану землю не було вкладено коштів. До орендної плати, крім вкладених у землю коштів і ренти на землю, інколи включають відсоток на вкладений капітал до її здачі в оренду, відсоток амортизації тощо. За таких умов вона перевищуватиме ренту.
За рівнем родючості, відповідно і за зібраним урожаєм ділянки землі неоднакові, тобто мають певний ґатунок. Площі кожної з них обмежені. Найвища урожайність буде на кращих землях, середня - на середніх, найменша - на найгірших. Оскільки всі землі перебувають в обробітку, то ціна на сільськогосподарську продукцію визначатиметься умовами виробництва на гірших землях. Вона має забезпечити фермеру-капіталісту на гірших землях відшкодування його виробничих витрат і середній прибуток, тобто покрити ціну виробництва. Інакше не було б сенсу обробляти ці землі. За таких умов на середніх і кращих землях фермери отримають відшкодування витрат виробництва, середній прибуток і певний надлишок - додатковий прибуток, який утворює диференційну ренту. Диференційна рента - додатковий прибуток землевласників або фермерів - орендарів, пов'язаний з використанням кращих і середніх за родючістю і розташуванням до ринків збуту земель.
Об'єктом роботи є рентні відносини. Предметом - є теоретичні, методичні та практичні аспекти існування рентних відносин.
Теоретична та методологічна основа дослідження побудована на використанні діалектичного методу пізнання та системного підходу до вивчення економічних процесів, теоретичних положень вітчизняних і зарубіжних учених з питань ефективного використання ресурсів і з проблем розвитку ринкової економіки.
У процесі дослідження використовувалися методи статистико-економічного аналізу: статистичних групувань, розрахунково-конструктивний, графічний та ін.
Вивченням та дослідженням рентних відносин в ринковій економіці займаються такі відомі вчені-економісти, як: Амбросов В., Андрійчук В., Базилев М., Гурко С., Мельник Л., Макаренко П., Павчак В., Панчишин С., Чепінога В., Дадашев Б., Дем'яненко М., Кириленко І., Наумов Ю., Онисько С., Проценко В., Саблук П. та інші. Водночас наукові праці названих учених не вичерпують всю складну проблему, а скоріше утворюють фундаментальну базу для подальшого її дослідження.
Головна мета курсової роботи полягає в дослідженні рентних відносин в ринковій економіці.
Перед нами поставлені наступні завдання:
1. Визначити зміст та особливості аграрних відносин;
2. Проаналізувати специфіку існування рентних відносин;
3. Дослідити особливості утворення диференційних рент І, ІІ та їх особливості;
4. Розглянути вдосконалення рентного регулювання в нафтогазовидобувній сфері.
Наведені завдання зумовили наступну структуру курсової роботи: вступ, два розділи, висновки та список використаної літератури.
|
На уровень вверх
Купить