|
У всі часи літературних митців цікавили біблійні теми. Письменники різних країн звертались до біблійних мотивів, сюжетів, образів, по- своєму інтерпретуючи їх і створюючи власні шедеври. Серед українських письменників до Біблій звертались Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров, Ю. Федькович, Леся Українка та ін.
Так, Іван Франко також звертається у своїх творах до біблійних тем. Зокрема його цікавить тема братовбивства, яка лягла в основу творів Байрона, Гюго, М. Йогансена, Л. Гудемана, Ф. Мюллера, X, Вайзе, С. Геснера, Ц. Дедекіна, Ф. Альф'єрі та ін.
І. Франко створює поему- легенду "Смерть Каїна" (1888), яка, за його визначенням, мала розвинути далі тему Байронового "Каїна". Образ Каїна- цілком новий образ з ідейно- естетичного і історико- літературного погляду.
Герой І. Франка зумів подолати традиційний непримиренний розлад між життям і знанням, від якого страждає самотній бунтар Байрона. Каїн
І. Франка не зневірився в знанні, як Каїн Дж. Г. Байрона.
Жанр філософської поеми дозволяє автору найповніше, порівняно з іншими різновидами поеми, відбити суттєві, провідні конфлікти епохи, розкрити і вирішити найважливіші проблеми свого часу.
Злочин і покарання Каїна породжують багато моральних, філософських і навіть юридичних запитань, - у тому числі примушують задуматися над проблемами братовбивчих воєн, злочинів, смертної кари. Чи правда, що вигнання страшніше за смерть? Чи можна вірити в каяття, чи є натура людини злою, окаянною, і для людства немає надії? Ці запитання і в наш час залишаються "вічними" й потребують певних відповідей.
Поема І. Франка "Смерть Каїна" цікавила таких дослідників як І. Бетко, О. Білецького, С. Єфремова, М. Ільницького, А. Каспрука, Д. Козія,
Я. Мельник, О. Огоновського, С. Павличка, які створили досить повну картину рецепції образу біблійного братовбивці у творі І. Франка.
Розділ 1 Біблія і література. Художнє переосмислення образу Каїна в літературі
У всі часи мистецтво зверталось до релігійного сюжетно-образного матеріалу, осмислювало його колізії з точки зору духовних запитів конкретної епохи. Літературні варіанти біблійних сюжетів, мотивів і образів "ставали високими зразками духовного подорослішання суспільства, яке протистоїть вкрай політизованим процесам сучасного "богошукання" [1, 13].
Різноманітний біблійний матеріал протягом духовної еволюції людства розвивався, віддаляючись від канонічного варіанту, активно вбираючи в себе продуктивні елементи конкретної історичної реальності, зберігаючи свою актуальність. Протягом століть письменники різних національних літератур використовували універсальні, вічні теми і образи для філософського осмислення дійсності, для розглядання нагальних проблем часу.
Так звані вічні образи в літературі створюються за законами зрощення образу та ідеї. Ідея, втілена в образі, перетворюється в образ, а образ стає ідеєю. Соціально детерміновані, покликані до життя вимогами часу, наснажені загальнолюдськими думками, образи- ідеї вростають у наступні епохи, продовжують жити у віках у різних модифікаціях і варіантах, задовольняючи потреби своєї доби.
Біблія утверджує концепцію людини як складної, спроможної до пізнання добра і зла істоти, що розривається між своїми пристрастями і розумом, бажанням і обов'язком, неприборканою натурою і совістю [3].
Українські письменники, по-перше, трактуючи біблійну тему в революційному дусі, боролись проти релігії, проти усталених, освоєних простим народом релігійних понять і образів. По- новому освітлена біблійна тема розвіювала релігійні міфи, зароджувала сумнів щодо їх святості, правдивості. Революційно трактовані біблійні теми заперечували і художні твори, де біблійні образи подавались в релігійному дусі (П. Куліш, О. Огоновський та ін..) [4;28].
З другого боку, в умовах соціального і національного гніту біблійна тематика давала можливість говорити про сучасне мовою алегоричною, образами умовними, які читач сам заповнював конкретним сучасним змістом [4;29].
На межі XIX - XX ст. спостерігаємо, що літературні варіанти біблійного матеріалу тяжіють до дослідження екзистенційної суттєвості людини. У переломні моменти історії на арену виходить окрема особистість, яка протистоїть ворожому світу, яка відстоює свою внутрішню свободу, своє "Я" проти насилля з боку "Ми" і "Вони", яка стверджує свою самоцінність і особистість [ 2 ].
Цю саму тему - особистість і навколишній світ - розв'язує І. Франко в поемі "Смерть Каїна" (1889), де ми маємо можливість спостерігати особливий характер переосмислення біблійного сюжетно-образного матеріалу.
Треба підкреслити, що І. Франко неодноразово звертався до "універсальної спадщини". Темі вавілонського полону він присвятив "На ріці Вавілонський - і я там сидів", темі єгипетського полону - "Заповіт Якова" із "Жидівських мелодій" і філософську поему "Мойсей", усім відома його версія образу прокуратора Понтія Пілата в "Тюремних сонетах" і легенда "З книги пророка Єремії"[ 2 ].
Біблійна оповідь про Каїна і Авеля у різні часи і у різних народів привертали увагу митців. Факту братовбивства присвячено чимало творів, у яких утвердилося здебільшого негативне переосмислення образу Каїна.
У світовій літературі намітилися дві тенденції у трактуванні образу Каїна: біблійна, за якою Каїн представлений як проклятий богом і людьми злочинець, який, убивши брата, перший вчинив велике зло на землі-смерть (М. Йогансен, Л. Гудеман, Ф. Мюллер, X, Вайзе, С. Геснер, Ц. Дедекін, Ф. Альф'єрі та ін.), і богоборська, за якою злочинність Каїна виправдана, братовбивця - персонаж легенди реабілітований. Каїн убиває не брата, а покірного, смиренного божого слугу Авеля. Каїнове братовбивство- перший на землі бунт проти бога, який свій архитвір-людину безжалісно скривдив - обмежив знаннями, зробив смертною (Дж. Г. Байрон, Ш. Бодлер,
Леконт де Ліль) [6].
Вперше ідейна та сюжетна основа біблійної оповіді була змінена
Дж. Байроном у містерії "Каїн" (1821), де первородний син Адама та Єви зображається не як ворог роду людського, а навпаки, він шукач знань здатних вказати шлях до щастя і добра [4;30].
Каїн у Байрона вбиває брата не з ненависті до нього, не із заздрості, а з ненависті до бога, як верховного тирана, творця і охоронця недосконалої, несправедливої світобудови. Каїн прагне волі думки, знань, бажає щастя собі і людям, а бачить лише страждання і смерть, що існують на землі [4;31].
В середньовічних містеріях і мораліте Каїн зображувався грубим, заздрісним, жорстоким, що ображав тихого, боязливого і доброго Авеля, брутально відповідав богові- захиснику Авеля.
Дещо в іншому плані змальовує Каїна Віктор Гюго у вірші "Каїн". Тут розповідається, проклятий Єговою Каїнзі своєю родиною тікав від пронизливого божого ока і не міг заховатися ні під наметом, ні в мурах башти, ні в підземеллі- скрізь досягало його всевидяще око. Цей вірш Гюго цікавий з того погляду, що в ньому показано блукання Каїна після прокляття богом [4;32].
Деякі аспекти функціонування Каїнового мотиву в творах українських письменників уже були об'єктом зацікавлення дослідників. У полі особливої уваги літературознавців з часу свого створення знаходиться поема І. Франка "Смерть Каїна". Розвідки І. Бетко, О. Білецького, Т. Гундорової, О. Дзери, С. Єфремова, М. Ільницького, А. Каспрука, Д. Козія, М. Ласло-Куцюк, Я. Мельник, О. Огоновського, С. Павличко, Я. Ривкіса, А. Скоця, В. Сулими, Б. Тихолоза, П. Филиповича, Р. Чопика та ін. створили досить повну картину рецепції образу біблійного братовбивці у творі І. Франка [ 3 ].
|
На уровень вверх
Купить