|
На рубежі першого й другого тисячоліть феодалізм вступив у новий етап свого розвитку, який відрізнявся:
- пануванням крупної земельної власності, незначною роллю міського ремісництва, торгівлі й товарно-грошових відносин при збереженні натурального господарства;
- наявністю натурального господарства, при якому були відсутні міцні економічні зв'язки;
- заміною народного ополчення феодальним, що призвело до посилення окремих феодалів, які ставали багатіше ніж королі і таким чином послаблювали королівську владу;
- повним злиттям дружинної знаті й феодалів-землевласників;
- перетворенням королів на перших серед рівних;
- існуванням колективних органів феодальної олігархії: королівських курій або рад, з'їздів феодалів, княжих з'їздів та ін.
Зв'язок по вертикалі від короля до простого лицаря забезпечувався ієрархією власності й політичної влади, встановленням васальної залежності менш знатних феодалів від більш знатних, наявністю системи сюзеренітету-васалітету. Побудовані на цьому принципі особливі договірні відносини стали єдиним засобом організації й підтримки державної влади в умовах феодальної роздробленості. У IX-XIII ст. західноєвропейська держава, яка відрізнялася крайнім ступенем економічної й політичної децентралізації, перетворюється у безліч держав-маєтків і приймає форму сеньйоріальної (ленної) монархії.
|
На уровень вверх
Купить