Взаємодія системи виховання та дошкільного виховання

Виховання як соціокультурна ідентифікація: входження в культуру

Практика застосування уроків з народних традиції в дошкільної педагогіці

Література

Загальновизнано, що образ системи виховання сходить до сутнісного об-раза культури народу або нації. Із традиційними родовими цінностями україн-ської культури зв'язують учені, політики й прості люди надії на відродження України після характерного для прикордонних епох системної кризи, пережи-того нашим суспільством.

Категорія культури виявилася в останні роки в центрі уваги педагогічних досліджень. Багато хто вважають винятково важливим повернути утворення й педагогіку в контекст культури. Саме культура, за словами П. А. Флоренського (1914), є середовище, що ростить і харчує особистість. Культура визначає нор-ми життя, якими керуються люди тієї ж самої групи, хоча ці норми рідко ясно формулюються, тому що вони - припущення щодо основних цінностей, які не обговорюються.

Згідно И. Нидерману (1941), уперше в літературі слово "культура" як те-оретичний термін зустрічається в роботі римського оратора й філософа Марка Туллія Цицерона (в "Тускуланських диспутах" 45 р. до н.е.), і вживається він не як агротехнічний термін (оброблення, обробка землі), а в переносному зна-ченні - стосовно до впливу на людський розум. Культура як оброблення, об-робка душі, розуму. Але довгий час термін культура застосовувався лише в з'єднанні із чим-небудь, як свого роду "функція" чогось іншого, конкретного.

І тільки наприкінці XVII століття С. Пуффендорф уперше характеризував культуру як щось єдине, протистає "природному стану". По його логіці культу-ра - те, що "вчинено людиною за мінусом природного". Він трактував культу-ру як щось позитивне, що піднімає людини, виступаючи як результат власної людської діяльності, що доповнює його зовнішню й внутрішню природу.

Археологами доведено, що починаючи з Верхнього палеоліту (часу, коли поряд із природою можна говорити про культуру, тобто властиво про Людину), створювалися не тільки життєво необхідні речі, але й те, що з погляду життєза-безпечення представляється необов'язковим, надлишковим і навіть зайвим - речі, що утворять духовний шар культури, що належить духовній сфері люди-ни.

На думку В. Н. Топорова, навряд чи може бути оскаржена споконвічна "духовність" людини, як на рівні фактів, підтверджуваних археологією, так і на рівні самосвідомості людини, архаїчних культур. "Із самого початку акту утво-ру завжди присутнє "духовне" творіння; більше того, воно на найбільшій гли-бині його бачення ніколи не віддільно від матеріального - і не тому, що "від-ділення" перевищує можливості дослідника, але в силу необхідності, що розк-риває сам принцип космологічного утвору, на кожному своєму кроці одночасно й неподільно утягує в себе й дух, і матерію, і к

1. Антонович Є. А., Захарчук-Чугай Р. В., Станкевич М. Є. Декоративно прикладне мис-тецтво: Підручник. - Львів, 1993

2. Свид С. П., Проців В. І. Художні техніки. - К., 1977.

3. Шорохов Е. В. Методика преподавания композиции на уроках изобразительного ис-кусства в школе. - М., 1977.

4. Штикалова Т. Я. Народное искусство на уроках декоративного рисования. - М., 1979.

Примечаний нет.