1. Державні органи: їхні ознаки і характеристика

2. Право і звичай

Використана література

Кожна держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій повинна створювати різноманітні державні організації, які у юридичній науці називають механізмом держави. Механізм держави це система всіх державних організацій, які здійснюють її завдання і реалізують функції. З цієї точки зору соціальне призначення держави здійснюється її механізмом, який складається з органів держави, державних підприємств і державних установ, які є різновидом державних організацій. Частина державних організацій (саме органи держави) наділяються владними повноваженнями, за допомогою яких здійснюється управління в суспільстві з метою реалізації завдань і функцій держави. Ця частина відображається окремим спеціальним поняттям, яким є поняття апарату держави. Апарат держави це система всіх державних органів, що організують здійснення завдань, виконання відповідних її функцій у межах своєї компетенції. Апарат демократичної правової держави повинен відповідати деяким загальним рисам і принципам, зокрема: - організація практичного здійснення принципу народовладдя; - сувереність державної влади; - неухильне додержання принципу законності; - орієнтація всієї діяльності на інтереси людини, особистості, - охорона прав людини і громадянина, реалізація принципу гуманізму; - забезпечення балансу інтересів різних соціальних прошарків, націй етнічних груп, захист злагоди і консенсусу у суспільстві (принцип соціальної справедливості); - організація здійснення державної влади згідно з принципом поділу влад, тобто її диференціювання на законодавчу, виконавчу, судову гілки влади; - систематичне залучення до виконання державних функцій різноманітних громадських об'єднань, співпрацювання з ними - забезпечення пріоритету у механізмі реалізації влади методів переконання та виховання. Державний апарат є системою державних органів, а державний орган є первиною клітинкою державного апарату. Орган держави це структурований і організований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців (або депутатів Рад), який (орган) наділений державними владними повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до свого призначення.1 Наявність владних повноважень означає, що орган держави здатний встановлювати обов'язкові правила поведінки, тобто юридичні норми і індивідуальні акти і домагатись за допомогою встановлених законом засобів їх здійснення. Від кожного державного органу, взято окремо чи спільно з іншими, значною мірою залежить рівень розвитку і ефективність діяльності державного апарату в цілому. Тому держава повинна піклуватись про те, щоб по відношенню до державних органів чітка визначалась сфера іх діяльності і компетенція, були упорядковані їхні взаємовідносини з недержавними органами і організаціями, насамперед, органами місцевого самоврядування, щоб державні органи являли собою відносно самостійні, професійні та відповідальні ланки державного апарату. Органи держави мають загальні і специфічні ознаки. До загальних ознак можна віднести: всі органи держави, що створюються відповідно до закону шляхом безпосередньої чи представницької демократії, покликані виконувати передбачені законом функції; мають державно владні повноваження; діють у встановленому порядку; взаємопов'язані відношеннями субординації; всі разом створюють одну цілісну систему, що називається апаратом держави. Специфічними рисами, тобто такими, що відокремлюють державні органи від недержавних і організацій, слід вважати: - формування їх безпосередньо державою чи населенням (виборцями) і здійснення державними органами своїх функцій від імені держави; - виконання кожним державним органом чітко визначених, встановленому у законодавчому порядку повноважень, видів і форм діяльності; - наявність у кожного державного органу юридично закріпленої організаційної структури, територіального масштабу діяльності, спеціального положення, що визначає його місце і роль у державному апараті, а також порядок його взаємовідносин з іншими державними органами і організаціями; - надання державним органам повноважень державновладного характеру. Наявність державно-владного характеру є найбільш важливою ознакою державного органу, за якою існує можливість досить чіткого розмежування державних органів і державних організацій (підприємств, установ) від недержавних органів і організацій. В юридичній літературі описані різні принципи класифікації державних органів. Розрізняють, наприклад, такі види органів держави: а) за місцем у системі державного апарату: первинні (створюються через вибори усім населенням або його частиною); вторинні (створюються первинними, походять від них і підзвітні їм); б) за змістом та напрямами державної діяльності: законодавчі органи, главу держави, органи державного управління чи виконавчо-розпорядчі органи, судові органи, контрольно-наглядові органи; в) за способом утворення: виборні, призначувані, ті, що можуть успадковуватися; г) за часом функціонування: постійні, тимчасові; д) за складом: одноособові, колегіальні, е) за територією на яку поширюються їх повноваження: загальні або центральні, місцеві або локальні [6].

1. Конституція України від 28.06.96 - Нормативні Акти України - версія 7.2 для Windows - Інформтехнологія - К.: 1999

2. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97 - Нормативні Акти України - версія 7.2 для Windows - Інформтехнологія - К.: 1999

3. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" Науково-практичний коментар \\Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999. -Ст.397.

4. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 304 с.

5. Ярмиш О.Н., Серьогін В.О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Навч. посбник / За заг. ред. Ю.М. Тодики. - Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. - 672 с.

6. Основи держави і права.Методичні рекомендації для абітурієнтів / С.В.Бобровник, С.Я.Лисенков, О.М.Молявко та ін.; К-1993

7. Т.Г.Андрусяк. Теорія держави і права. - Львів.: Фонд "Право для України", 1997.

8. Правознавство: навч. посібник / за ред. В.В.Копєйчикова.- К.: Хрінком Інтер, 1998.

9. Правознавство / за ред. М.Настюка, М.Ф.Костицького, - Львів: Світ, 1994.

10. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.

Примечаний нет.