Вступ
Самий масовий вид спілкування людей у соціумі (суспільстві) - ділове спілкування. Без нього важко обійтися в сфері економічних, правових, дипломатичних, комерційних, адміністративних відносин. Уміння успішно вести ділові переговори, грамотно й правильно скласти діловий папір і багато чого іншого в цей час стало невід'ємною частиною професійної культури людини: менеджера, керівника будь-якого рівня, референта, службовця. Для досягнення високої результативності практично в будь-якому виді комерційної діяльності необхідно володіти певним набором відомостей, знань, подань про правила, форми й методи ведення підприємницької справи, про принципи ділового спілкування.
Культура ділового спілкування сприяє встановленню й розвитку відносин співробітництва й партнерства між колегами, керівниками й підлеглими, партнерами й конкурентами, багато в чому визначаючи їх (відносин) ефективність: чи будуть ці відносини успішно реалізовуватися в інтересах партнерів або ж стануть малозмістовними, неефективними, а те й зовсім припиняться, якщо партнери не знайдуть взаєморозуміння.
1. Загальна характеристика офіційно-ділового стилю
Діловий стиль - це сукупність язикових засобів, функція яких - обслуговування сфери офіційно-ділових відносин, тобто відносин, що виникають між органами держави, між організаціями або усередині них, між організаціями й приватними особами в процесі їх виробничої, господарської, юридичної діяльності. Таким чином, сфера застосування ділової мови може бути в принципі представлена як широка мережа актуальних офіційно-ділових ситуацій і як набір відповідних жанрів документів. Із цього можуть бути виведені як мінімум п'ять наслідків.
1. Широта цієї сфери дозволяє розрізняти щонайменше три підстиля (різновиди) ділового стилю: 1) власно офіційно-діловий (канцелярський, як його часто йменують), 2) юридичний (мова законів і указів) і 3) дипломатичний. При ряді розходжень ці підстилі близькі один до одного за своїми основними характеристиками. (Офіційно-ділові й дипломатичні документи зближає те, що вони орієнтовані на досягнення домовленості між двома сторонами або на формулювання позицій сторін, при особливо "етикетній" природі дипломатичних формул; на відміну від них для "мови законів" характерне прагнення до перерахування умов і обставин, що тягнуть за собою юридичну відповідальність.
По масштабах свого поширення й пр
|
Олійник І.С. Російсько-український словник. - К., 1980.
5. Ділові папери. Український центр духовної культури. - К., 1996.
6. Коваль А.П. Культура ділового мовлення: писемне та усне ділове спілкування. - К., 1972.
7. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. - К., 1976.
8. Короткий словник бізнесмена (українською та угорською мовами). - Ужгород, 1994.
9. Лещак О., Міляновський Е., Вернигор Л. Ділове українське мовлення. - Тернопіль, 1995.
|