|
Модернізація освіти–основне завдання Національної доктрини України в XXIст.
Проблеми сучасної освіти хвилюють усе наше суспільство. Це зумовлено не лише потребою суттєвої модернізації галузі, а й різновекторністю бачення, оцінками стану освіти й підходами до її якісного вдосконалення. Суспільство і держава прагне зберегти і розвинути усе краще, виходячи з загальних соціально-економічних та політичних тенденцій, що визначатимуть ближчу і віддалену перспективу нашого суспільного поступу. Його шлях визначено Національною доктриною розвитку освіти України в ХХІ столітті та Державною національною програмою „Освіта”, котрі окреслюють напрями подальшого розвитку освіти впродовж 25 років – тобто на час природної зміни поколінь.
Тріада “доступність-якість-ефективність” визначає основні складники удосконаленої освіти. Якісна освіта в сучасному розумінні має задовольнити ті вимоги, які ставить до кожної особи швидко змінюване суспільство. За таких умов пріорітет створює увага до навчального змісту і методик, що формують світогляд, цінності культури, уміння самостійно вчитись, критично мислити, користуватись комп’ютером, здатність до самопізнання та самореалізації особистості в різних видах творчої діяльності, вміння і навички, необхідні для життєвого і професійного вибору.
Життєва і соціальна компетентність учнів, громадянське виховання є стратегічною метою 12-річної школи, що передбачає розвиток і саморозвиток школярів на основі більш повного використання внутрішнього потенціалу особистості. Вектор шкільної освіти, спрямовуючись у площину цінностей особистісного розвитку, варіативності і відкритості школи, зумовлює принципову необхідність переосмислення усіх факторів, від яких залежить якість навчально-виховного процесу, змісту, методів, форм навчання і виховання, системи контролю і оцінювання, управлінських рішень, взаємовідповідальності учасників навчально-виховного процесу.
Школа має сформувати базову навичку людини – самостійний пошук інформації. Для цього треба, щоб школа стала ментальним простором, в якому панує культура розуму. Адже саме в школі дитина вчиться думати, розвивати розумові сили. Це і є конкретним результатом, і основним чинником якості освіти.[21; c.18]
Розум – здатність мислити, відображати, пізнавати об’єктивну дійсність. Сучасний склад мислення, загальний інтелектуальний розвиток – ось що має забезпечити навчання в школі.
Школа здебільшого „наповнює” свого вихованця відомим – „перевіреною інформацією”. Успішність життєдіяльності випускника школи, що є дійсною якістю освіти, визначається здатністю знаходити невідоме. Для цього і треба вчити дитину думати.[22; c.9]
За вдалим висловом В.О.Сухомлинського, школа повинна виховати людину творчої шукаючої думки – мислячу людину, а не людину – автомата, бо тільки мисляча людина потрібна скрізь (творчий мислячий лікар, вчитель, агроном, інженер, робітник, фермер і т.д.). Тому зміст навчання в школі полягає в тому, щоб розвинути здібності учнів, примусити працювати їх розум, дати необхідну суму знань, навчити самостійно орієнтуватись в бурхливому потоці знань, які прийдеться їм освоювати в майбутньому.
Перш ніж вести перебудову системи фізичної освіти, треба чітко визначити мету вивчення фізики - фундаментальної науки про природу. Вивчення фізики є основою формування наукової картини світу, світогляду людини, її філософії. Фізика є також фундаментом для перетворювальної діяльності людини: створення нової техніки, технологій, розширення пізнавальних можливостей людства.
Зрозуміло, що на першому етапі здобуття фізичних знань першочергове значення мають спостереження й експеримент. Саме через них у вивченні фізики і здійснюється найефективніше діяльнісний підхід у навчанні.
Проблема формування творчої активності учня - одна з найактуальніших у теорії педагогічної науки і практиці шкільного навчання. Учені-дидакти, передові вчителі фізики стверджують, що найбільша роль у розвитку творчої активності учнів належить саме фізичному експерименту, в ході якого учні вчаться спостерігати явища; визначати умови, за яких вони виникають; якісно і кількісно оцінювати явища; знаходити причинно-наслідкові зв’язки між ними; робити самостійні висновки.
Характерною ознакою навчальних програм з фізики третього тисячоліття в Україні повинне бути значне посилення ролі шкільного фізичного експерименту, а саме - збільшення кількості фронтальних лабораторних робіт і дослідів, фізичних практикумів, експериментальних задач і вправ, подібно до того, як це зроблено в школах США і Японії, де майже третина навчального часу, відведеного на вивчення фізики, присвячена таким практичним заняттям. .[5; c.24-25]
Демонстраційний експеримент — джерело знань учнів
Відомо, що процес будь-якого наукового пізнання полягає у послідовному розкритті спочатку якісного боку, а потім кількісного і, нарешті, їх єдності— встановлення міри. Лише дотримуючись послідовності наукового пізнання у процесі навчання, можна досягнути свідомого і міцного засвоєння учнями навчального матеріалу. Спостереження як метод дослідження надає можливість вивчити тільки зовнішні ознаки явищ і предметів. Більш глибокі знання про сутність явищ і властивості предметів можна одержати за допомогою експерименту.
Основоположник російської науки М.В.Ломоносов відзначав: «Дослід більш вартий тисячі думок, народжених уявою». А академік Л.Д.Ландау стверджував: «Дослід - верховний суддя теорій». Експеримент у школі дає можливість установити причиново-наслідкові зв’язки між явищами, а також між величинами, які характеризують властивості тіл і явищ. У зв'язку з цим особливого значення набувають експерименти, які дають можливість вимірювати, встановлювати кількісні співвідношення між величинами у вигляді функцій, рівнянь тощо. Такі експерименти— дієвий засіб розумової діяльності учнів на уроках.[15; c.11]
Навчальний експеримент у школі є основою вивчення фізики. Можна сказати, що якість знань і практична підготовка учнів з фізики перебувають у прямій залежності від якості фізичного експерименту. Шкільний фізичний експеримент підводить учнів до розуміння фізичних методів дослідження, сприяє виробленню в них практичних умінь і навичок.
Дослід, що виконується в процесі проведення уроку— це науковий метод дослідження, який притаманний фізиці. Демонстраційний експеримент дає змогу формувати в учнів початкові уявлення про явища, що вивчаються, створювати чуттєві образи, які лежать в основі багатьох фізичних понять. Шкільний фізичний експеримент поділяється на два види: демонстраційний, який виконується вчителем для одночасного сприйняття всіма учнями, та лабораторний.
С.П.Величко зазначає, що «в навчальному процесі з фізики експеримент є:
1) джерелом суб’єктивно нових для учнів емпіричних фоктів, …що врешті-решт сприяє розвитку і становленню теоретичного знання;
2) необхідним чинником у формуванні понятійного концептуального змісту та ідеалізованих об’єктів теоретичного знання, на основі якого з’являється і відтворюється суб’єктивно нове знання;
3) засобом ілюстрації теоретичних побудов і висновків, забезпечуючи їм зв’язок з об’єктивною дійсністю та вихід теоретичних знань у сферу їх практичної діяльності, тобто ілюструє використання теорій на практиці.» [10; c.36]
Шкільний фізичний експеримент, пройшовши тривалий шлях розвитку, перетворився з окремих дослідів на струнку систему навчального експерименту, яка охоплює такі види:
1) демонстраційні досліди, виконані вчителем;
2) фронтальні лабораторні роботи;
3) роботи фізичного практикуму;
4) експериментальні задачі;
5) позакласні досліди.
Усі ці види шкільного фізичного експерименту підпорядковані загальній меті навчання і виховання.
Навчальний фізичний експеримент у вигляді демонстраційного експерименту є органічною частиною вивчення фізики. Вдале поєднання теоретичного матеріалу й експерименту дає найкращий результат. Але не завжди в учителя вистачає навчального часу, щоб продемонструвати всі експерименти і досліди, які потрібні для повного і глибокого розуміння учнями того чи іншого матеріалу. Шкільний фізичний експеримент дає змогу розкривати суть явиш і процесів, що вивчаються.
|
На уровень вверх
Купить