Зміст 2

1.Утворення і розвиток Галицько-Волинської держави 3

2. Державний устрій і суспільний лад Галицько-Волинської держави 4

3. Державна діяльність Романа Мстиславовича та Данила Галицького 11

4. Значення Галицько-Волинської держави в історії українського народу 13

Список літератури 16

Наприкінці XII - у першій половині XIII ст. більшість князівств Давньоруської держави занепали. Особливо посилила та поглибила ці руйнівні процеси монгольська навала. Проте дещо іншою була ситуація в південно-західній частині Русі, де основними політичними центрами виступали Галицьке і Волинське князівства.

По смерті Ярослава Мудрого з початком феодальної роздробленості Древньоруської держави Галицьке князівство відокремилося від Києва. Першими галицькими князями були нащадки онуків Ярослава Мудрого - Ростиславичі, а на Волині - Мстиславичі, які вели свій родовід від Володимира Мономаха. Особливістю політичного життя Галичини був значний вплив боярства, яке формувалося не з князівської дружини, як в інших землях, а з родоплемінної знаті. Саме Ростиславичі, прагнучи утвердити свою династію в Галичині, залучали до влади боярську верхівку, роздаючи їй посади та маєтки. До того ж значним джерелом збагачення галицького боярства була торгівля сіллю. Загалом політична ситуація протягом правління Ростиславичів забезпечувала панівне становище боярства, яке могло дозволити собі утримання навіть власних бойових дружин.

Особливого розквіту Галицьке князівство сягнуло за його сина Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.). Тоді будувалися нові міста, фортеці. Успішними були походи Ярослава проти зовнішніх ворогів. Так, у 1183 р. він взяв у полон 12 половецьких ханів.

Але після смерті Ярослава Галицьке князівство почало втрачати свою міць через міжусобну боротьбу між боярами, багато з яких були в союзі з польськими і угорськими феодалами.

У цей час набирає сили Волинське князівство (центр у м. Володимирі), яке пролягало в басейні річок Західний Буг, Прип'ять, Стир і Горинь. За правління талановитого князя Романа Мстиславовича (1160-1205), який у своїй політиці зробив ставку не на бояр, а на міщан, дружинників і частину дворянства, вдалося забезпечити внутрішню стабільність Волинського князівства та вперше у 1199 р. об'єднати галицькі та волинські землі в єдине князівство, яке поступово стало спадкоємцем Києва.

2. Державний устрій і суспільний лад Галицько-Волинської держави

Суспільний лад Галицько-Волинської держави

Суспільство Галицько-Волинське князівства складалося з станів, приналежність до яких визначалась як родоводом так і родом занять. Соціальну верхівку утворювали князі, бояри, духовенство. Вони контролювали землі держави і її населення.

Князь вважався сакральною особою, "володарем, Богом даним", властителем всієї землі і міст князівства, та головою війська. Він мав право надавати підлеглим угіддя за службу, а також позбавляти їх земель та привілеїв за непослух. У державних справах князь покладався на бояр, місцеву аристократію. Вони поділялись на "старих" і "молодих", яких також іменували "луччими", "великими" або "нарочитими". Великі старші бояри складали управлінську верхівку і "старшу дружину" князя. Вони володіли "батьківщинами" або "дідитцвами", давнішніми родинними землями, і жалуваними від князя новими уділами та містами. Їхні сини "отроки", або молодші бояри, складали "молодшу дружину" князя і служили при його дворі в якості наближених "дворних слуг". Керівництво духовенства було представлено шістьма єпископіями у Володим

1. Орест Субтельний. Історія України. - К., 1996.

2. Наталія Полонська-Василенко : Історія України. - К., 1993.

3. Крип'якевич І. та ін. Історія України. - Львів: "Фенікс", 1994.

Примечаний нет.