|
Перший начерк некласичної філософії історії зробили К. Маркс і Ф. Енгельс у створеній ними теорії суспільно-економічних формацій. Розробляючи свою систему, вони в царині філософського осягнення історичного процесу прагнули, по-перше, досягти справді автентичного розуміння історії, взірцем та уособленням якого вважали строго наукову її інтерпретацію, по-друге - уникнути однобічностей попередніх - прогресистського, регресистського і циклічного - тлумачень історії, неминучих у тому разі, коли кожне з них претендує на роль самодостатнього і єдино правильного.
Слід зазначити, що на середину XIX ст. прагнення мислителів здійснити перехід від попередніх філософських концепцій історії, трактованих як донаукові, до принципово інших як справді єдино наукових, стало своєрідним виявом "духу того часу". Доказом цього є хоча б те, що останній не менш значущо проявився, зокрема, в тому, що саме в той період і в тому напрямі представники "першого позитивізму" О. Конт і Г. Спенсер розробляють "позитивні" версії трактування історичної дійсності, що теж претендують на справжню науковість як ідеал автентичності. І певною мірою можна погодитися з тим, що завдяки зусиллям цих мислителів - засновників позитивізму та марксизму - справді відбувся своєрідний якісний стрибок у царині філософсько-історичного пізнання. Але не від донаукового рівня до рівня наукового, як вважали вони самі, а від емпіричного рівня до рівня теоретичного. Крім того, цей перехід не означав також того, що осмислення історичного процесу втрачає взагалі свій філософський характер і набуває статусу науки, котра витлумачується тут як найвищий і найадекватніший із можливих рівнів людського пізнання взагалі. Ці мислителі вперше відкривали - і не тільки для себе, але значною мірою й для суспільства - ту справді властиву філософії історії особливість, за якою вона, з одного боку, має дотримуватися низки вимог, спільних для неї й наукового пізнання; з іншого - не може бути зведеною до рангу однієї з систем знання, що цілковито входить у відомство науки. Та вони побачили цю обставину в основному лише під одним кутом зору - тим, де на перший план виступає саме і тільки спільність філософсько-історичного та наукового осягнення реальності.
|
|
1. Бойченко І.В. Філософія історії. - К., 2000.
2. Горак Г.І., Ящук Т.І. Проблема спрямованості людської історії // Філософія: Курс лекцій. - К., 1999.
3. Гошовський М.М., Кучерявий І.Т. Ідея прогресу в соціальній філософії. - К., 2003.
4. Павленко Ю. Історія світової цивілізації. - К., 2001.
5. Суспільні закони та їх дія. - К., 2005.
|
На уровень вверх
Купить