|
другий-як думка Європейського Сходу (Орієнту).
Духовне життя європейського Заходу проходило в рамках релігійної свідомості, де домінуючу роль почало відігравати християнство. З одного боку тут точилася безперервна боротьба між світською й духовною владами за пріоритет, що досить швидко привело до формування церковної політичної доктрини, з другого - тут поступово формуються доктрини світської монаршої суверенності.
Аврелій Августин (ІV-V ст.) - один із головних творців церковної доктрини, став автором праці "Про град Божий" де проаналізував погляди Церкви на державу та еволюцію людства. Град Божий, писав Августин , походив від Авеля й доходить аж до Христа та його Церкви, людський град починається від Каїна й доходить до грецьких полісів та Римської імперії. Історія його мала початок - створення світу й матиме кінець - з моментом воскресіння і Страшним судом, завершиться вона днем Господа, освяченим приходом Христа.
Тому виникнення християнської Церкви стало поворотним пунктом в історії людства, бо починаючи з цього моменту, держава повинна бути лише християнською. Людська держава пережила шість періодів, останній - це старість, що розпочався з моментом приходу Христа та виникненням християнства. Августин писав, що хоча град Божий організаційно не збігався з Церквою, однак саме вона і є єдиним справжнім представником царства Божого на землі, а тому хоч земна держава є теж творіння Бога, її вище призначення - служіння Церкві, повне ж підкорення світської влади Церкві приведе до злиття обох градів та їх успішної діяльності.
Сутність політико-правових поглядів Августіна
Історія земних держав розглядалася за Августином під кутом зору підпорядкування авторитету й велінню влади Бога, що дало Церкві загалом теоретичне виправдання її політики, перетворило на довгі століття погляди Августина в методологію церковної доктрини.
Папа Гелазій I далі розвинув ці думки (концепція про два мечі або про дві влади), Григорій Великий (VІ ст.) у збірці листів під назвою "Правила пастирські" та Григорій VІІ у праці "Диктат папи" (1075) обґрунтували право верховної влади, верховного суду, відлучення від Церкви, право висвячення на верховні посади (Інвеститура).
Кардинальний внесок у формування доктрини здійснив Тома Аквінський (ХІII ст.). У праці "Про правління владик" він вказав, що не лише Церква а й держава становлять реалізацію Божої волі. Вся влада походить від Бога, писав він, ця влада має свої межі, які їй вказує Церква.
Політика (за Т.Аквінським) означає моральну відповідальність, цілеспрямовану волю людини, у всій її діяльності, що зводиться до вірного вибору засобів, до моральної мети, загального блага суспільства й держави.
Справедливим є те, що людина повинна постійно й повсюди робити одне - шанувати Бога. Життя в суспільстві, де всі служать Богові проходить впорядковано, саме воно суворо ієрархізоване відповідно до небесного порядку.
Погляди Аквінського стали основою томізму, домінуючого вчення у наступний історичний період діяльності католицької Церкви.
Надмірна централізація влади в Церкві, зростаюче її збагачення стали причинами появи політико-духовної опозиції, що її в теоретичному плані сформулювали Ф.Бекон, Марселій Падуанський (насамперед це торкалося думки щодо незалежності світської влади від церковної, обмеження влади пап, монархічної влади імператорів).
Розвиток феодальних відносин, різноманітних форм державності в Західній Європі спричинилися до формування поняття суверенності, важливої складової світських політичних доктрин.
Поступово сформувалася доктрина Імперської суверенності, що розвивалася двома напрямками:
перший був пов'язаний із Священною Римською імперією, діяльністю Імператора Фрідріха II Гогеншт
|
На уровень вверх
Купить