|
Еволюція мови є об'єктивним процесом, обумовленим поступальним рухом людського суспільства взагалі і кожної нації зокрема. У свою чергу розвиток літературної мови нації залежить від її індивідів, передусім письменників, які свідомо ставляться до слова, шліфування стилю через проникнення в лексичні скарби мови, розбудову вербального складу мови через семантичне розширення наявних слів і творення нових - оказіонального вживання, які часто виходять за межі контексту і входять у загальновживану сферу.
Проблеми лінгвального освоєння дійсності (як гносеологічний фактор), закономірне прагнення до поглиблення інформативності, місткості висловлюваного (як фактор інтелектуалізації мовлення людини), зближення культурологічних сфер різних народів (як історичний фактор) спричиняють постійні зрушення у вербальному складі мови.
"Мова, - пише В.Русанівський, - не тільки засіб спілкування, а й природний резервуар інформації про світ, насамперед про свій народ. Повіривши в те, що всі мови в нашому суспільному домі активно розвиваються, ми довго не помічали, що цей розвиток започаткований першим радянським десятиріччям, у 30-70-і роки був спершу загальмований, а потім повернутий у зворотному напрямі" . Отже, з одного боку говоримо про безперервний висхідний процес у житті української мови (бо це є природний генетично закодований стан), а з другого - показуємо суспільні умови, що вели до занепаду мовленнєвої культури, звуження функціонального статусу української мови через русифікацію наукового стилю, обмеження його тематичних рамок, штучного введення в лексичний склад української мови як прямих, так і перекладних російських запозичень, або не відповідних структурі української моим перекладів Іншомовних термінів через російську мову (так званих подвійних кальок).
Мова акумулює людські знання, політичні погляди на тому чи Іншому історичному етапі, створює скарбницю культурних цінностей, забезпечує обмін інформацією в складному гносеологічному процесі. Кожне наступне покоління, черпаючи досвід попередніх, підхоплює національні прагнення рідного народу і робить свій внесок у загальну справу.
Сучасна суспільна думка в Україні розвинулася під впливом нового етапу активної боротьби українців за створення власної держави.
Мова - неоціненний скарб народу, найповніший літопис його духовного життя. У її глибинах - філософський розум, витончений естетичний смак, багато поетичного чуття, сліди праці дуже зосередженої думки, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів у явищах природи, багато високих духовних злетів. Виховувати в собі повагу до мови, якою розмовляєш, - це, передусім, шанувати себе, виявляти повагу до народу, його історії, культури.
Українська мова й національна культура - поняття не тотожні, але й нерозривні у своїх сутностях, формах і виявах, хоча близькість та інтенсивність зв'язків різна.
Кожна людина повинна знати мову своєї держави, душею відчувати причетність до культури нації, а через свою культуру - причетність до вселюдської культури.
Сучасне суспільно-політичне й культурне життя України надає можливість вивчати українську мову в єдності з духовною культурою українського народу, яку значною мірою саме мова в собі акумулює, бо у скарбницю рідного слова складає одне покоління за одним плоди сердечних поривань, плоди історичних подій. Увесь слід свого духовного життя народ дбайливо зберігає в рідному слові.
Головною метою роботи є визначення культури мови сучасної ділової мови.
|
|
1. Архангельский Л.М. Социально-этические проблемы теории личности. -М. 1974.
2. Словарь по этике / Под ред. А.А.Гусейнова, И.С.Кона. - Изд. 6-е. - М., 1989.
3. Українська мова. Енциклопедія / Редкол.: В.М.Русанівський та ін. К. Українська енциклопедія, 2000 - С 263
4. Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення: Навчальний посібник для студентів аграрних вищих навчальних закладів та коледжів. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 536 с. - С. 49.
5. Стельмахович М. Український мовленнєвий етикет // Урок української. -2001. - С. 14.
6. Богдан С.К. Мовний етикег українців: традиції і сучасність. - К.: Рідна мова, 1998. - С. 432.
7. Голубкова О.В. Нормативное варьирование как сродство речевого этикета (на материале современного английского языка): Автореф. дис. ... канд. филол. наук. - М., 1982.
8. Ганич Д.І, Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. - К.: Вища школа, 1985. - С. 73.
9. Речевое общение: проблемы и перспективы. - М., 1983. - С. 8.
10. Плюш Н II Формули ввічливості в системі українського мовного етикету // Українська мова і сучасність - К.: 1991. - С. 92.
11. Білоус М. Заговори, щоб я тебе побачив // Антисуржик. - Львів: Світ, 1994. - С 22
12. Чорненький Я.Я. Українська мова (за професійним спрямуванням). Ділова українська мова / Теорія. Практика Самостійна робота: Навчальний посібник - К.: Центр навчальної літератури, 2004, - 304 с. - С. 48-49.
13. 3айцев Ю. Проект цивільного кодексу України як основа для розбудови української правничої терміносистеми / Проблеми правопису і термінології. - К., 1997. - С- 51.
14. Русско-украинский словарь- - К-, 1976. - С. 154
15. Російсько-український словник: сфера ділового спілкування. - К.. 1996. - С. 50
16. Дадерко Л. Культура і стиль обвинувальної промови прокурора // Право України - 2000. № 11. - С. 136.
1. Гусарєв С.Д. Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. - К., 1999.
2. Головченко В.В., Ковальский В.С. Юридична термінологія. - К., 1999.
3. Дадерко Л. Культура і стиль обвинувальної промови прокурора // Право України - 2000. № 11
4. Коpж А.В. Ділова укpаїнська мова для юpистів / HАH Укpаїни. Ін-т деpжави і пpава ім. В.М. Коpецького. - К., 2002. - 270 с.
5. Токарська А. Культура ділового мовлення юристів: стан і проблеми // Право України - 1999. № 11
6. Токарська А. Ділове мовлення юристів: стан і проблеми // Наукове товариство імені Т. Шевченка у Львові, 2002 р.
7. Російсько-український словник: сфера ділового спілкування. - К.. 1996.
|
На уровень вверх
Купить