|
МОДЕРНІЗАЦІЯ ОСВІТИ–ОСНОВНЕ ЗАВДАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДОКТРИНИ УКРАЇНИ В ХХІСТ.
Проблеми сучасної освіти хвилюють усе наше суспільство. Це зумовлено не лише потребою суттєвої модернізації галузі, а й різновекторністю бачення, оцінками стану освіти й підходами до її якісного вдосконалення. Суспільство і держава прагне зберегти і розвинути усе краще, виходячи з загальних соціально-економічних та політичних тенденцій, що визначатимуть ближчу і віддалену перспективу нашого суспільного поступу. Його шлях визначено Національною доктриною розвитку освіти України в ХХІ столітті та Державною національною програмою „Освіта”, котрі окреслюють напрями подальшого розвитку освіти впродовж 25 років – тобто на час природної зміни поколінь.
Основна мета реформування – якість освіти. Вона розглядається у взаємозв’язку з забезпеченням її доступності та ефективності.
Тріада “доступність-якість-ефективність” визначає основні складники удосконаленої освіти. Якісна освіта в сучасному розумінні має задовольнити ті вимоги, які ставить до кожної особи швидко змінюване суспільство. За таких умов пріорітет створює увага до навчального змісту і методик, що формують світогляд, цінності культури, уміння самостійно вчитись, критично мислити, користуватись комп’ютером, здатність до самопізнання та самореалізації особистості в різних видах творчої діяльності, вміння і навички, необхідні для життєвого і професійного вибору.
Життєва і соціальна компетентність учнів, громадянське виховання є стратегічною метою 12-річної школи, що передбачає розвиток і саморозвиток школярів на основі більш повного використання внутрішнього потенціалу особистості. Вектор шкільної освіти, спрямовуючись у площину цінностей особистісного розвитку, варіативності і відкритості школи, зумовлює принципову необхідність переосмислення усіх факторів, від яких залежить якість навчально-виховного процесу, змісту, методів, форм навчання і виховання, системи контролю і оцінювання, управлінських рішень, взаємовідповідальності учасників навчально-виховного процесу.
Школа має сформувати базову навичку людини – самостійний пошук інформації. Для цього треба, щоб школа стала ментальним простором, в якому панує культура розуму. Адже саме в школі дитина вчиться думати, розвивати розумові сили. Це і є конкретним результатом, і основним чинником якості освіти.[7;c.18]
Розум – здатність мислити, відображати, пізнавати об’єктивну дійсність. Сучасний склад мислення, загальний інтелектуальний розвиток – ось що має забезпечити навчання в школі.
Для людини ХХІ століття важливими є духовність і власний розум; загальнолюдські цінності та здатність самостійно осмислювати, усвідомлювати наслідки своїх дій. Результатом навчання у ХХІ сторіччі з необхідності стає сформований стиль мислення, здатність людини виносити судження як виклад своїх думок щодо розв’язання нагальних проблем життєдіяльності людини, країни.
Самостійність мислення формується в процесі самовиховання. Здатність мислити виступає основою прилучення людини до світової культури. Розум формується як результат індивідуального привласнення людиною духовно-культурного надбання людства. А все ж дитина живе у ХХІ сторіччі. Важко навіть уявити, проблеми якого рівня складності доведеться розв’язувати випускникам школи.
Людина постійно вирішує якісь конкретні проблеми. Тобто в її житті постійно відбувається перехід від відомого до невідомого. Співвіднесення цих категорій – сутність осягання проблемності. Готові істини здатні формувати лише догматичне мислення. А це синонім відсутності інтелекту. Догматичний розум не визнає нерозв’язаних задач, не любить самостійних думок. Він воліє послуговуватись думками інших, готовими формулами. Деякі учні вже є духовними трутнями, споживачами готових істин.
Школа здебільшого „наповнює” свого вихованця відомим – „перевіреною інформацією”. Успішність життєдіяльності випускника школи, що є дійсною якістю освіти, визначається здатністю знаходити невідоме. Для цього і треба вчити дитину думати.[ 11;c.9]
За вдалим висловом В.О.Сухомлинського, школа повинна виховати людину творчої шукаючої думки – мислячу людину, а не людину – автомата, бо тільки мисляча людина потрібна скрізь (творчий мислячий лікар, вчитель, агроном, інженер, робітник, фермер і т.д.).[26; с.231 - 232] Тому зміст навчання в школі полягає в тому, щоб розвинути здібності учнів, примусити працювати їх розум, дати необхідну суму знань, навчити самостійно орієнтуватись в бурхливому потоці знань, які прийдеться їм освоювати в майбутньому.
Школа повинна турбуватися про виховання творчо мислячих особистостей, без яких неможливий розвиток суспільства. Адже саме розвиток творчих здібностей допоможе молодій людині правильно зорієнтуватись в житті, знайти вірні шляхи, зуміти вийти з складних ситуацій.
Основні завдання навчального закладу здійснюються в усій його навчально-виховній роботі. А так, як урок практично є домінуючою формою роботи школи, то надзвичайно важливим завданням є підвищення результативності уроку, його ефективності.
Таке завдання повинен поставити перед собою кожен педагог: від вчителя-методиста – до вчителя-початківця. В умовах, коли престиж знань дещо знизився, своїм завданням кожен педагог повинен бачити, перш за все, зацікавленність учнів своїм предметом, розвиток їх творчого мислення, індивідуальних особливостей та інших якостей, яких вимагає перед кожною людиною життя у сучасному суспільстві.
Яким способом можна цього досягнути? Поставимо собі за мету (ціль, завдання):
1. Познайомитися з передовим педагогічним досвідом сучасних вчителів-новаторів,
2. Простежити новизну їх діяльності, результативність та ефективність тих методів і технологій навчання, які вони використовують у своїй практиці,
3. Творче застосування їх досвіду іншими педагогами.
4. Визначити ефективні методики.
УРОК ЯК ОСНОВНА ФОРМА НАВЧАННЯ
Закінчений відрізок педагогічного процесу в класно-визначеній системі навчання — це урок. Урок — це така форма організації навчання, при якій навчальні заняття проводяться вчителем з групою учнів постійного складу, одного віку і рівня підготовкипротягом певного часу і за твердим розкладом, з єдиною для всіх програмою навчання [1;с.145]. У цій формі представлені усі компоненти навчально-виховного процесу: мета, зміст, засоби, методи, діяльність по організації і керуванню і всі його дидактичні елементи. Сутність і призначення уроку в процесі навчання як цілісної динамічної системи зводиться в такий спосіб до колективно-індивідуальної взаємодії вчителя й учнів, у результаті якого відбувається засвоєння учнями знань, умінь і навичок, розвиток їхніх здібностей, досвіду діяльності, спілкування і відносин, а також удосконалювання педагогічної майстерності вчителі. Тим самим урок, з одного боку, виступає як форма руху навчання в цілому, з іншого, — як форма організації навчання, зумовлювана основними вимогами до організаційної побудови уроку вчителем, що випливають із закономірностей і принципів навчання.
Народження будь-якого уроку починається з усвідомлення і правильного, чіткого визначення його кінцевої мети — чого вчитель хоче домогтися; потім установлення засобу - що допоможе вчителеві в досягненні мети, а вже потім визначення способу — як учитель буде діяти, щоб мета була досягнута.
Яка ж структура уроку і як вона впливає на визначення типу уроку?
Структура уроку і форми організації навчальної роботи на ньому мають принципове значення в теорії і практиці сучасного уроку, оскіл
|
На уровень вверх
Купить