|
Сучасна Україна є, за світовими стандартами, достатньо мононаціональною державою, де українці складають майже 3/4 всього населення. Проте наша держава залишається мовно, культурно й ідеологічно неоднорідною, у значній частині регіонів національна самосвідомість більшості громадян залишається невисокою. Чималі проблеми існують також у справі збереження й розвитку мов і культур етнічних меншин, таких, як кримськотатарська, гагаузька, караїмська та багато інших.
Очевидними, різноманітними й надто серйозними є наслідки, залишені багатовіковим перебуванням України в складі спершу Російської, а згодом радянської імперії. Назву тільки один промовистий приклад. За відсутності формальної дискримінації українців у колишньому СРСР за національною ознакою здійснювана русифікаційна мовна політика призводила до їх дискримінації реальної. Так, скажімо, в переддень здобуття незалежності, за даними міносвіти УРСР, українці складали лише 52 % від чисельності професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів республіки (при їхній питомій вазі в населенні 72 %), на той час як росіяни - 40 % (при питомій вазі в населенні 21 %). Так неможливість послуговуватися в вищій освіті рідною мовою призвела до цілком очевидного дискримінаційного щодо українців дисбалансу. Нація втрачала своє інтелектуальне майбутнє.
В цілому ж негативна спадщина колоніального періоду зводиться не лише до того, що значна частина українців досі вживає російську як мову повсякденного спілкування (причому в ряді важливих сфер, насамперед у бізнесі й мас-медіа, домінування російської є незаперечним). Ці наслідки виявляються ще й у тому, що ментально ці українці досі залишаються мешканцями колонії, й ладні судити про самих себе накинутими їм колись ззовні недолугими стереотипами. А відтак незалежність нашої держави з цього погляду ще аж ніяк не можна вважати гарантованою. Політики, що не стоять чітко на засадах української національної ідеї, за будь-якої зміни політичної кон'юнктури здатні будуть торгувати цією незалежністю в ім'я власних корисливих інтересів, не дістаючи при цьому належного різкого опору в суспільстві.
Не обійшли Україну й глобалізаційні процеси, на вплив яких наше пострадянське суспільство часто виявляє дуже слабку відпорність. Скажімо, на ринку нашої масової молодіжної культури панівне становище досі посідає навіть не російськомовна, а англомовна продукція. Це також не сприяє формуванню цілісної системи національної культури як необхідної умови культурної самоідентифікації (й ширше - національної) українців.
Отже, від набуття Україною державної незалежності актуальним було використання правового інструмента державної мови для консолідації українського суспільства, зміцнення національної свідомості, культурної та ідеологічної деколонізації України.
В даній роботі розглянемо мову як живу скарбницю історії народу.
Актуальність вибраної теми полягає в тому, що XIX-XXІ століття - епоха великого пробудження i самоусвідомлення народів. Новітня історія свідчить, що фундаментальні, доленосні проблеми свободи, незалежності, суверенітету, прав людини не можуть бути вирішені без уладнання мовних питань. Мало того - саме з боротьби за мову здебільшого починається боротьба народів за свої права. Мовні проблеми є актуальними в будь-якому суспільстві. Особливо гостро вони відчуваються в полiетнiчних утвореннях, де переплiтаються з економічними, соціально-політичними, національними, релiгiйно-конфесiйними інтересами націй, народностей, племен.
|
|
1. Біланюк Л. Підсвідоме ставлення до мов - дзеркало мовної політики//Урок української. 2001. № 7. С. 5-8.
2. Бурковський І. До питання про мову переважного вжитку серед людності України. // Українська мова: з минулого в майбутнє. - К., 1998. - С. 189-190.
3. Волга Л. Утвердження мови - утвердження держави // Голос України. 1997. 17 квітня. № 70-71. С. 3.
4. Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення: Навчальний посібник для студентів аграрних вищих навчальних закладів та коледжів. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 536 с. - С. 30.
5. Засоби масової інформації в Україні у 2000 році / Статистичний бюлетень. - К., 2001. - С. 27.
6. Крисаченко В. С. Динаміка населення: популяційні, етнічні та глобальні виміри Монографія. - К.: НІСД, 2005. - 368 с. - С. 121-125.
7. Мацкевич М. Мова, як фактор національного відродження // Право України. - 2000. - № 5. - С. 97-100.
8. Мацько Л. Українська мова як .кісіб формування національної свідомості // Українська мова як державна в Україні: Збірник маїеріалів. - К.: Довіра, 1999. -С. 75.
9. Национальный состав населения СССР / По данным Всесоюзной переписи населения 1989 г. - М. 1991.
10. Огар Е. До питання про сучасну мовну ситуацію в Україні // Українське слово. 2001. - . 14 січня. - С. 3
11. Огульчанський Ю. Слово на сторожі. Верховна Радв України і мовна ситуація. // Українське слово. - 1996. - 4 січня. - С. 3.
12. Плющ П. Історія української літературної мови.- К., 1971.
13. Погрібний А. Ще раз про "двуязычие" та світовий досвід мовного облаштування//Урок української. 2001. № 5. С. 62-64.
14. Сердюк М., Потоцька Т. Чи потрібні Україні дві державні мови? // Дивослово. 1999. № 12. С. 36-38.
15. Статичний щорічник України за 2003 рік / За редакцією Осауленка О.Г. Відповідальний за випуск Головко Віктор Анатолійович. - К.:Видавництво "Консультант", 2004. - 615 с. - С. 421-428.
16. Стратегії розвитку України: теорія та практика / За ред. О.С.Власика. - К.:НІСД, 2002. - 864 с. - С. 128-130.
17. Сучасна українська літературна мова. Підручник / за ред М.М. Плюш. 2 е вид. Псрероб. і допов. - К.:Вища школа. - 2000. - С. 8.
18. Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упор. С. В. Ульяновська; Вст. ст. І. М. Дзюби; Перед, слово М. Антоновича; Додатки С. В. Ульяновської, В. І. Ульяновського.- К.: Либідь, 1993.- 592 с.
19. Українська мова. Енциклопедія / Ред.кол. В.М. Русанівський та ін. - К.:Українська енциклопедія. 2000. - С. 736.
|
На уровень вверх
Купить